Луценко Анатолій Федорович

Анатолій Федорович Луценко, Учитель образотворчого мистецтва в смт. Калита, що на Київщині.Анатолій Федорович Луценко народився 17 лютого 1925 р. на Житомирщині — в с.Саверці Попільнянського району. 

На його долю випали тяжкі життєві випробування. У 30-40-х роках його родина зазнала гонінь (розкуркулення, заслання в Сибір). Під час Другої світової війни 16-річним підлітком він потрапляє в фашистський концтабір Освенцім, звідки пощастило втекти за допомогою друзів із Руху Опору. І через Францію добрався до рідної домівки. 

Саме у Франції Анатолій Федорович зустрів перше кохання. Про нього згадував через роки і присвятив вірш "Се ля ві" слова якого Скок Володимир Іванович поклав на музику.

Мав художню освіту. Після закінчення школи Анатолій Федорович Луценко навчається в Київському училищі прикладних мистецтв, згодом закінчує Ленінградську Академію мистецтв. Більше чверті століття віддав педагогічній роботі. Працював учителем образотворчого мистецтва в смт. Калита, що на Київщині, створивши там дитячу художню студію. Відмінник народної освіти України. Тепер у школі, де він викладав, створено його музей. 

Розповідаючи про себе, Анатолій Луценко писав: "У своїх віршах намагаюсь передати судьбу отчого краю, рідного села, з якого пішов у життя. Пішов пізнавати барву і слово, які любляться мені. На рідній землі стільки зваби, зваги і ще такого, чого не в силах передати барвами. Тоді беруся писати. Беруся за слово. Хочеться, щоб слово стало барвою, а барва - мелодією". Титульна сторінка поетичної збірки (Із пекла в пекло) Анатолія Луценка.Автор поетичних збірок "Важкі жита", "Сльоза і пам'ять", "Живиця отчої землі", "Живучий пломінь", "На моїм порозі", "Не все розгубив", "Овогнене життя", "Із пекла в пекло", "Максимове джерело", "Кущиста рунь", "Вседоля", "Неповторні відтінки", "Глибиною серця", "Мої земні болі". Усі його книжки вийшли у власному художньому оформленні. Твори Луценка - це його поетичний щоденник. Пензлю Анатолія Луценка належить безліч незабутніх пейзажних картин, у яких він з любов'ю змалював чарівні, неповторні краєвиди рідної землі. У періодиці друкувалися літературно-дослідницькі статті про творчу діяльність Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Лесі Українки, Максима Рильського, Михайла Клименка. Член Національної Спілки письменників України, лауреат премій імені Григорія Сковороди та Івана Огієнка. Життя цього шляхетного інтелігента - це частина нестримного потоку української історії, спільна доля поета і України, сказав про поета його товариш по життю і поетичному цеху Володимир Москвич. "Є серед нас такі люди, чиї долі ніяк не можна вирвати з духовного життя українського народу. Живучі струмені їхнього таланту навіть через сумні замули нашого невеселого сьогодення потужно пробиваються у світ чистими джерелами нового життя, стверджують свою силу і невмирущість творчого духу", - написав про А.Ф. Луценка поет Борис Жорницький. 19 жовтня 2002 р. Анатолія Луценка не стало. Він пішов від нас на 77-му році життя. Залишилися не друковані вірші, сотні етюдів, малюнків, акварелей, олійних полотен.